БЕРТОЛЬТ БРЕХТ І ГЕЛЬМУТ БАЙЄРЛЬ: ТЕОРЕТИЧНА ТА ПРАКТИЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

Анотація

Гельмут Байєрль, широко критикований за своєрідний драматургічний стиль, специфічні методи і способи зображення навколишньої дійсності, став однією з найдискусійніших творчих постатей повоєнної Німеччини. Серед літературних критиків досі немає єдиної думки про нього та його роль у світі театру: одні дослідники вважають його епігоном Бертольта Брехта, інші – його наступником, треті – новатором і т.п. Тому, враховуючи недостатній розгляд мистецького досвіду драматурга в сучасному літературознавстві та його своєрідний творчий діалог з Б. Брехтом, стаття має на меті дати об’єктивну оцінку творчості Г. Байєрля, простеживши процес втілення драматургом основних принципів епічної драми як у теоретичних працях, так і на практиці.

Основна увага в статті приділяється теоретичній (літературознавчій) та практичній (художній) інтерпретації п’єс Б. Брехта Г. Байєрлем. Аналіз п’єс показує, що творчість Г. Байєрля поєднує теоретичну інтерпретацію брехтівських ідей з художньою інтерпретацією його п’єс і представлена у вигляді різноманітних моделей художньої інтерпретації різних рівнів із характерними елементами пародії / стилізації на свої претексти. Г. Байєрль не лише продовжує театральну традицію свого вчителя, але й певним чином переймає його героїв, переносячи їх в нові соціально-історичні умови. Порівняння теоретичних праць обох драматургів та їхніх п’єс свідчить про близькість у поглядах на призначення театру, а також про схожість їхніх ідейно-естетичних принципів. Своїми обробками Г. Байєрль зумів також показати силу і гнучкість брехтівських теорій і довести, що театр Б. Брехта живий і готовий далі вражати глядачів. Також у статті встановлено, що шлях Г. Байєрля до становлення власної творчої особистості не обмежується лише рецепцією творів Брехта, адже об’єктом його інтерпретації ставали твори й багатьох інших авторів.